«Я вимагаю від акторів бути справжніми» - режисер «Марусі Чурай» у Рівному

  • КУЛЬТУРА
Срд, 07/26/2017 - 18:35

Під закриття театрального сезону Рівненський драмтеатр готує масштабну прем’єру. Для постановки легендарної «Марусі Чурай», разом із командою професіоналів до Рівного спеціально було запрошено відомого українського режисера з Херсону Сергія Павлюка. Це вже п’ята робота Сергія Павлюка в нашому театрі, три з яких з успіхом йдуть вже близько 10 років. Нинішня ж вистава, сподівається режисер, буде не менш вдалою та актуальною і так само торкнеться сердець глядачів.

Напередодні прем’єри, яка відбудеться 29 та 30 липня, журналістам вдалося підгледіти, як тривають останні репетиції, та поспілкуватися з режисером та акторами. У виставі задіяні практично усі актори і артисти балету театру, а в головних ролях - Ніна Ніколаєва та Заслужений артист України Станіслав Лозовський.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як рівненська Полліанна побувала у Голлівуді

Як розповідає Сергій Павлюк, передовсім він намагався відійти від того стереотипу, який нам нав’язують у шкільних підручниках, що образ Марусі Чурай – це символ понівеченої та стражденної України. Хоча сама історія Марусі і відбувається на тлі важливих історичних подій і сьогодні в нашій країні якраз повторюється те, що відбувалося багато років тому, і що було прописано свого часу Ліною Костенко. Проте він ставив перед собою завдання показати в першу чергу саме людську долю, долю дівчини, яку зрадили, і яка, на жаль, виявилася не такою сильною, як би нам хотілося від героїні роману.

Ніна Ніколаєва у ролі Марусі Чурай

- Маруся – вона у цій виставі справжня, - пояснює режисер. - Ми якраз над цим б’ємося, бо мені не хочеться робити виставу про символ України, що нам, на жаль, нав’язують у школі. Мені цікава саме людська доля цієї дівчини, а це суїцидальна дитина, яка після зради намагалася тричі покінчити життя самогубством і зараз намагається зробити це руками людей. Тобто вона мовчить на суді, змушуючи інших прийняти за неї рішення – померти. І в цьому якраз і є вся трагедія, і можливо, багато хто тут впізнає себе, тому що по суті нас в житті багато зраджують, і це не лише дівчата і хлопці, але взагалі у нас занадто багато зрад. І часом навіть здається, що це просто наша ментальність…

Сама вистава, розповідає Сергій Павлюк, буде розбита на три основні сцени: це суд, де задіяна найбільша кількість людей; сни і спогади Марусі Чурай і суто монологи, яких буде близько 6-7. Нам пощастило потрапити на репетицію сцени – другого монологу, де Маруся намагається розібратися в тому, що відбулося: чому Гриць вибрав саме Галю? Сидячи в камері, вона, як і будь-яка дівчина, яку зрадили, покинули, не може зрозуміти, чому саме вона, а не інша, чому все так відбувається, чому це сталося з нею? Її тяжкі роздуми відбуваються на тлі надривно-шаленого Грицевого весілля з Галею, який ніби роздвоюється в цей момент. І ця картинка ще більше підсилює ефект від сцени.

Взагалі, пояснює митець, у виставі він якраз і хоче разом із акторами розібратися, що відбувалося з цими персонажами. Тобто Гриць, який зрадив Марусю, не є суто негативним персонажем, а швидше звичайна людина із своїми слабкостями, який також мучиться через свій вчинок.

- Якщо в романі все це написано розгорнуто і красиво, то я вимушений був писати інсценівку, щоб все це звузити і максимально витягнути ті слова, з яких було би зрозуміло, що відбувається. І мені здається, нам це вдалося. Ми ж усі постійно сумніваємося, шукаємо винуватих, себе звинувачуємо, і це постійний процес. Тобто Маруся тут зі своїми проблемами і думками, так само і Гриць. Він у цих монологах буде розказувати, як важко було йому. Кожній людині важко приймати якісь певні рішення, і саме це, мені здається, буде цікаво глядачу. Не лише красива картинка, музика, танці, а саме усвідомлення, що кожен із нас пройшов через цю ситуацію – неважливо, чи це сімейні проблеми, чи на навчанні, чи ще десь. Ми завжди приймаємо певні рішення і потім несемо за них відповідальність. Але спочатку, звичайно, ми звинувачуємо всіх, тільки не себе.

Аби вистава зазвучала по-новому, інакше, ніж може передбачити досвідчений глядач, Сергій Павлюк використав деякі режисерські ходи. За його словами, це в першу чергу, поетичний театр, тому тут буде дуже багато метафор, образів, і весь реквізит, сценографія будуть грати саме на уяву глядача.

- Якби ми ще й декорацією грузили глядача про справжність… Тому я вимагаю від акторів бути справжніми, говорити людською, природною мовою, тобто ми намагаємось зняти поетику, тому що коли актор намагається говорити поетичним текстом, він забуває про смисл – говорить рими, але не говорить суть, що він хоче цим сказати. Оце моє завдання, а всі інші образи, метафори – вони підкреслюють і допомагають глядачу дофантазувати і проникнутись атмосферою.

Взагалі на сцені можна буде побачити чимало цікавих речей, що насичені символікою. Як розповідають творці вистави, кожен предмет на сцені символізуватиме не один, а кілька певних образів. Наприклад, купки піску - це в першу чергу дев’ять козацьких могил, які до сих пір розкидані по території України. Потім в них вставляються хрести-шаблі, що символізує час, який плине… На їх місці з’являються дерева, що символізують народження нової родини, народження сина. Яблука, які будуть вішатись на дерева, – це розквіт родини, а потім почнеться війна і ці дерева будуть зруйновані, знищені. Це вже символіка мертвих хлопчачих тіл, які гинули тоді і гинуть зараз. Тобто кожен предмет, за задумом режисера, буде щось значити і глядач сам зможе домалювати цей образ.  Можливо, припускає Сергій Павлюк, глядач не все зрозуміє, але десь інтуїтивно відчує, про що йде мова.

Цікаво, що Рівненський драмтеатр буде третім театром, де Сергій Павлюк ставить свою «Марусю Чурай». До цього вона йшла в Луганську і Миколаєві, але режисер зізнається: відчуває, що саме у Рівному ця вистава отримає повноцінне життя.

- Три роки тому я отримав дозвіл від Ліни Костенко поставити її твір у Луганському українському театрі (зараз спілкуюся через її доньку в Інтернеті). Тут відбулася перша прем’єра. На жаль, вистава йшла там лише рік, тому що почалися ті сумнозвісні події. А зараз, до речі, мені телефонують звідти і просять приїхати і відновити у них в Луганську «Марусю Чурай», - із сумною посмішкою розповідає Сергій Павлюк. – Адже вони там ніби вважають, що є єдиним осередком української культури і мови на Сході країни. Шкода, але там дійсно залишилися талановиті, хороші люди, які не змогли виїхати і вимушені підлаштовуватися під ситуацію.

Порівнюючи з луганською постановкою, Сергій каже, що деякі моменти, можливо, вдалися краще там, дещо вийшло цікавіше тут. В Луганську актори дуже пройнялися цією роботою і на сцену просилися майже всі, хто працює в театрі, тому там було задіяно більше 50 чоловік.

- Крім цього, там був дуже потужний хор. А тут, звичайно, трохи не так - потужні актори, але з хором, мені здається, трохи не так вдалося, якщо чесно, - не без критичності ставиться до своєї роботи режисер. - Все інше, звичайно, що видозмінюється, залишається сама канва, режисерська ідея – тобто як можна поставити краще, ніж ти вже поставив. Тому десь в душі я відчуваю, що саме тут ця вистава буде жити дуже довго, як живуть мої інші роботи - «Сон літньої ночі», «Калігула» та «Дуже проста історія».

 

Фото з вистави "Маруся Чурай" у Луганському академічному українському музично-драматичному театрі

Разом із Сергієм Павлюком над «Марусею Чурай» у Рівненському драмтеатрі працювала команда фахівців, з якими Сергій співпрацює вже більше 10 років. Це художник Ольга Гоноболіна, хормейстер Ружена Рубльова та хореограф Юрій Бусс. Завдяки їм рівненська вистава також матиме  прекрасну сценографію, музичне оформлення та хореографічні постановки.

- Звичайно, актори інші, а в моєму випадку будь-яка вистава залежить в першу чергу від акторів. І коли я працюю з акторами індивідуально, кожен привносить щось своє. Тоді автоматично і схема починає мінятися. Наприклад, тут у нас є два дуже чудових хлопчика, один із них мій хрещеник – малий Лозовський, - ділиться особливостями рівненської вистави режисер. - Але мені дуже хотілося, щоб бігав ще один хлопчик, і ми вирішили додати ще сина Ніни Ніколаєвої. Це буде маленький Гриць і маленький Іван Іскра - невеличкі ролі, але я радий, що мій хрещеник буде тут працювати. А також у нас буде ще одна мала - Яся Клєщенко. До речі, коли мій хормейстер почула голос Ясі, то одразу вирішила, що фінальний псалом буде починати співати саме Яся своїм дитячим голоском. І насправді мені дуже подобається, що тут задіяні діти.

Взагалі, зізнається Сергій, рівненський театр йому дуже імпонує, тому що це перший театр, де він виступив як повноцінний режисер. Саме тут відбулася його перша прем’єра - «Дуже проста історія», і  коли він приїхав на репетицію «Марусі Чурай», то був приємно вражений, побачивши у розкладі репетиції його «Історії».

- Тобто ви уявляєте, виставі 11 років – це дуже круто! – захоплено ділиться враженнями режисер. – І це знову ж таки… Ні, навіть не актори – глядач! Якщо глядач буде ходити, вистава буде жити. Якщо три мої вистави живуть вже більше 11 років в цьому театрі, значить, глядачу вони подобаються, він на них іде, а значить актори працюють гарно. Дуже приємно, наприклад, читати коментарі у Фейсбуці – це дуже радує, тому земний уклін рівненському глядачу!

Щодо співпраці з Ліною Костенко, то режисер зізнається, що наразі вже майже не сподівається, що геніальна поетеса завітає на його прем’єру. Адже Сергій вже поставив три вистави за її творами, але вона є дуже замкненою і майже не з’являється сьогодні на люди.

- Хотілося б, звичайно, щоб вона приїхала, але вже три прем’єри було – вона не приїде, навіть не думаю про це. А останнє побажання від Ліни Василівни було таким, що в неї є й інші п’єси, і вона хотіла би, щоб я і щось інше поставив, - говорить Сергій Павлюк. -  Взагалі перший раз за п’єсою Ліни Костенко я поставив виставу в Черкаському театрі «Дума про братів неазовських» - це була моя дипломна робота. Сьогодні їй вже 12 років, але ця вистава і досі є в репертуарі театру. Тоді ж я мав першу і останню розмову з Ліною Василівною, будучи ще студентом. Я дуже довго не міг до неї додзвонитися, а коли додзвонився і спитав дозволу, вона у свою чергу запитала: чи я талановитий.  Я, звичайно, почав ніяковіти, і тоді вона різко запитала: «Ви талановитий чи ні?». І я сказав: «Так!». – «Тоді я вам дозволяю», - відповіла Ліна Василівна.  Сьогодні я знаю, що вона хотіла, щоб я поставив її поему «Сніг у Флоренції». Але поки що не один театр за це не береться. Це прекрасна поема, я її дуже люблю, і, як на мене, вона на часі, але поки дуже важко у нас із цим. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Рівненський драмтеатр готується показати свою "Маруся Чурай" (ВІДЕО)

Додати новий коментар

 

33000, Україна, м.Рівне
(0362) 60 99 93
[email protected]

 

bigmir)net TOP 100
GOLOSNO 2014. Всі права захищені діючим законодавством України. Будь-яке порушення прав переслідується у судовому порядку. Будь-яке відтворення інформації з сайту тільки з письмового дозволу редакції. Відповідальність за достовірність всіх матеріалів, розміщених на сайті, крім матеріалів, які містять посилання на інші інформаційні агентства або інтернет-видання, несе редакційна рада.