Писанки рівненського кераміста Леоніда Гринбокого: з душею, що дзвенить

  • КУЛЬТУРА
Чтв, 04/20/2017 - 13:13

Неможливо уявити Великодніх свят без традиційної писанки. Втім, сьогодні народні майстри не обмежуються лише стародавньою традицією, активно долучаючи фантазію, креативне світовідчуття та сучасні декоративні техніки до сакрального мистецтва творення писанки. Власне ноу-хау в цій сфері демонструє і рівненський художник-кераміст, скульптор, викладач художньої школи та РДГК Леонід Гринбокий.

«Де тут у вас скульптура?»

Вже кілька років в руках майстра народжуються диво-писанки, які він жартома називає ліплянками. Адже великодні яйця Леонід Гринбокий не пише, не малює, а саме ліпить із глини. Прикрашені вони як традиційним українським візерунком, так і фантазійними малюнками у вигляді портретів, символів та сюжетів із української історії. Його керамічні писанки є окрасою не однієї оселі в Рівному та за його межами, щороку поповнюючи колекції шанувальників народного декоративно-прикладного мистецтва новими витворами.

А починалось все 35 років тому, коли після служби в армії молодий хлопець вирішив вступати до Львівського інституту декоративно-прикладного мистецтва (нині Академія мистецтва). Саме тоді він серйозно познайомився з керамікою, що згодом стала невід’ємною частиною його життя.

Ще в дитинстві, згадує митець, відчував потяг до ліплення, коли в селі з дівчатками «місив грязь», виліпляючи тортики, прикрашені шипшиновими квітами. То, звичайно, було перше знайомство з глиною. А потім було захоплення автомобілями, крутив якийсь час «баранку», працював водієм самоскида, а в армії, каже, перепробував, мабуть, машин з 20, включаючи артилерійський важкий тягач.

Проте, прийшовши до інституту, першим ділом запитав: «Де тут у вас скульптура?» Відтак майбутньому художнику порадили вступати «на кераміку», де після 11 місяців підготовчих курсів юнак провчився цій науці ще 5 років.

 

Роботи учнів у майстерні Леоніда Гринбокого у Рівненській художній школі

Великий тираж

Після закінчення інституту за розподілом потрапив у Ташкент, де пропрацював 5 років на Ташкентському експериментальному творчому комбінаті прикладного мистецтва. Каже, тут дуже пощастило, адже одразу потрапив на монументальну дільницю.

- Приїхав, а мені кажуть: ну, спочатку у тебе буде «великий тираж» - це значить приблизно 1000 виробів треба розписати. Потім, якщо добре виходитиме – переведуть на маленький тираж. А це коли дають якусь річ – наприклад, сервіз – і ти його повторюєш 50 разів… Оце я попав, думаю… - посміхаючись, згадує Леонід Гринбокий перший досвід роботи.

Але коли прийшов до головного художника, виявилося, що молоді кадри після Львівського інституту тут в неабиякій пошані, і тому юнакові запропонували дільницю на власний вибір. Так він одразу почав працювати пліч-о-пліч із провідними майстрами комбінату, не лише допомагаючи їм, але в дечому навіть і підказуючи, ділився знаннями, творчими ідеями.

 

Перший гонорар

Першою знаковою роботою, за яку Леонід Гринбокий отримав фантастичний, як на ті часи, гонорар, був монументальний керамічний ансамбль для оздоблення їдальні авіамоторного заводу. Над цим замовленням тоді працювала тамтешня мисткиня, член Спілки художників Узбекистану Людмила Козлова, до якої в помічники і потрапив Леонід. Але сталося несподіване: за пару днів розпитавши про задум та концепцію ансамблю, молодий художник узяв ініціативу на себе:

- Да ти неправильно робиш, кажу, давай покажу як треба! Так я швиденько взявся до роботи, поставив планочку, вирівняв те кашпо і почав ліпити… В результаті вона запропонувала мені доробити його, майже повністю довіривши це замовлення. І тому на 75% це вже була моя робота, за яку я отримав непогані гроші – свій перший гонорар – 9 тисяч рублів. Коли за пару років приїхав додому і похвалився батькові, той зізнався, що за 2 роки тоді таку зарплату отримував.

 

«Дівчата, я з вами!»

Сьогодні, поза викладацькою роботою, Леонід Гринбокий ліпить все, до чого душа лягає –  це і скульптури, і портрети, і меморіальні дошки. Одна з останніх робіт - меморіальна дошка на честь митця з Волині, який загинув під час Голодомору у 1934 році. Оскільки він був охрещений у місцевій церкві, що біля Ковеля, тамтешнє духовенство та прихожани вирішили розмістити тут меморіальну дошку. Робота настільки сподобалась замовникам, що єпархія написала похвальний лист з подякою.

Але серед усього розмаїття керамічних виробів чільне місце у доробку художника посідає писанка. Згадує, що поштовхом до ліплення першої керамічної писанки стала бакалаврська робота однієї його студентки з Тернополя.

- Це ж такий багатий на традиції район… Тому я запропонував їй взяти як тему роботи писанку, тобто інтерпретацію лемківської писанки. Вже до того у мене в голові крутилася ідея зробити писанку, але оцей диплом мене ще й підштовхнув. Ми тоді накрутили різних форм, в неї вийшла гарна дипломна робота, а я зробив для себе таку творчу зазубринку на майбутнє.

Другим поштовхом стали роботи колег – майстринь Вікторії Степанюк, нині вже Заслуженого майстра народної творчості, та Наталії Дребот, які свого часу вчилися писанкарству у пана Миколи Огородніка.

- Я бачив, що вони вже робили традиційні писанки, а потім почали робити творчі, а оскільки я теж людина творча, то це мене дуже зацікавило, - розповідає Леонід Гринбокий. – Якось Вікторія зізналася, що вони готуються до виставки, а я кажу: «Дівчата, я з вами!». І хоча в мене ще нічого не було, навіть не думав-не гадав робити виставку, за місяць підготував і свою добірку великодніх керамічних яєць.

Візитівка Рівного

Тоді, близько 10 років тому, на виставці в обласній бібліотеці і побачили світ перші писанки Леоніда Гринбокого. А вже після того кожен рік майстри готують виставки, спільні або персональні, часто долучаються до районних. До слова, вже третій рік поспіль такі Великодні виставки відбуваються в Міському будинку культури та в Музеї бурштину. Напередодні Великодня, зізнається художник, доводиться збирати і розподіляти яйця по виставках, аби не повторювались і водночас відображали усе розмаїття творчого доробку митця.

На запитання, скільки ж яєць виготовив за ці десять років, Леонід Гринбокий знизає плечима – мовляв, ніколи не рахував і навіть зараз не знає, скільки має в наявності, хіба що спеціально піти і порахувати по діючих виставках. Да і взагалі, як усі митці, вести облік своїм роботам не любить, а з математикою має особливі стосунки. Жартує, мовляв, у нього два плюс два – це п’ять, а дітям пояснює, що в них може бути шість або сім, бо вони - художники.

Буквально напередодні свята 15 писанок поїхали в Іспанію, на благодійну виставку-продаж «Ланцюжок добра». Дочка пана Леоніда, відома співачка-бард Христина Панасюк, активно займається волонтерською діяльністю, і її друзі-волонтери з Іспанії якось побачили у Фейсбуці ці яйця. Найбільше їх вразили писанки із портретом Тараса Шевченка, а також великий Тризуб на писанці.

До слова, декоративні яйця з тризубом авторства Леоніда Гринбокого є і у відомих футболістів країни – Сергія Реброва, Олександра Шовковського, Анатолія Дем’яненка. Кілька футболістів, які з року в рік приїжджають до Рівного на запрошення міської влади, як візитівку нашого міста обов’язково отримують в подарунок керамічні писанки Леоніда Гринбокого.

Серед знакових писанок – і з зображенням козака Мамая з коником, що запозичене з відомої графічної композиції Олександра Саєнка. Рівненський майстер втілив відомий сюжет у скульптурному варіанті, присвятивши першу таку писанку пам’яті видатного художника.

Від безкінечника до тризуба

Пан Леонід зізнається, що перепробував різні техніки, фактури, намагався використовувати усі знання з кераміки, втілював різні сюжети. Колись, наприклад, багато ліпив під бронзу, адже виходило досить непогано.

Втім, каже, напевно, дається взнаки коріння, постійно переосмислюєш якісь мотиви, картинки, сюжети. Одним із основних символів, які можна побачити на його писанках, є безкінечник – символ життя, що використовується в традиційних писанках. А ще - трикутнички, різні прадавні символи…

Тризуб з лілеєю – це вже данина сучасній традиції, адже це символ пластунів. Створений один раз та увічнений у формі, цей образ нині часто використовується автором у його писанках та інших виробах.

Щодо розмірів, то тут авторові теж не бракує фантазії та сміливості – проблема лише у способі випалювання такої керамічної писанки. Каже, за розміром не женеться, можна зробити і двометрову, тільки випалювати її буде незручно, адже треба копати велику яму, засипати дровами і т.д. Найбільша на даний момент писанка сягає майже півметра заввишки і оздоблена бурштином, найменші – розміром за звичайне куряче яйце.

Наділені душею і філософією

Свої особливості має і сам процес виготовлення керамічної писанки, адже рівненський майстер віднайшов свій власний «рецепт» глини. Тобто для досягнення найкращих властивостей робочого матеріалу Леонід Гринбокий змішує три різні види глини, відкривши для себе в нашій місцевості глину із хорошими термопластичними якостями.

Починається все із копання глини в кар’єрі, далі вона розпушується до стану сметанки, розмішується і розкатується. Хтось працює із качалкою, а пан Леонід вважає, що кулаком у нього «рівніше виходить». Якщо сподобалось якесь гарне яєчко, з нього знімається гіпсова форма, або ж яйце ліпиться власноруч. Форма підсушується і набивається глиною. Так з’являються дві половинки яйця, які закриваються, сушаться, піддаються усадці, випалюються, а потім вже фарбуються.

Втім, тут у майстра є ще один секрет. На внутрішній стороні яєчка він залишає послання-побажання: з одного боку – побажання щастя, добра, любові, божої ласки, а з іншого –  викарбовує слова «Нехай щастить та щастя множиться, по добрих справах хай Господь дає!». Це такий собі фірмовий знак і водночас таємна листівочка від Леоніда Гринбокого, що міститься всередині усіх його великодніх яєць. А ще, аби це послання промовляло до свого господаря, всередину майстер закладає маленьку кульку, яка, так би мовити, «озвучує» ці гарні слова.

- Все це, звісно, прийшло до мене не одразу, а з часом, бо я постійно експериментував, шукав нових прийомів і способів. І лише зовсім недавно дізнався, що біля Млинова та у Києві були знайдені прадавні ліпленки з кулькою всередині – на кшталт моєї. Не знаючи того, я дійшов до цієї калатанки сам, бо раніше робив дзвіночки і знаю, що глина дзвенить, - розповідає пан Леонід. – Виходить така маленька філософія – яєчко-побажання, яке дзвенить, коли крутити його.

 

Таким чином писанки-калатанки Леоніда Гринбокого ніби наділені душею, яка втілена у посланні, що промовляє до вас невидимою кулькою всередині.

- Часом на ярмарках, на Музейних гостинах розповідаю про це, але люди із сумнівом посміхаються, не схильні вірити у те, чого не можна побачити на власні очі. І тільки якщо у когось випадково яєчко розбилось, його власник переконується і тоді вже обов’язково  приходить за новим.

Нині до батьківської справи долучається і син Богдан Гринбокий, який також переконаний, що головне – робити ці писанки з любов’ю. І хоча це кропітка робота, яка вимагає, часу, зосередження, часом переосмислення, а сучасна молодь не завжди має витримку і терпіння для цього, напередодні Великодня такі керамічні писанки Леонід Гринбокий робить і зі своїми вихованцями у художній школі.

На питання, чи є найдорожча його серцю, каже, кожна писанка для нього особлива, кожна втілює певний етап його життя, кращі чи гірші - усі вони дорогі митцю, як і власні дітки. 

Додати новий коментар

 

33000, Україна, м.Рівне
(0362) 60 99 93
[email protected]

 

bigmir)net TOP 100
GOLOSNO 2014. Всі права захищені діючим законодавством України. Будь-яке порушення прав переслідується у судовому порядку. Будь-яке відтворення інформації з сайту тільки з письмового дозволу редакції. Відповідальність за достовірність всіх матеріалів, розміщених на сайті, крім матеріалів, які містять посилання на інші інформаційні агентства або інтернет-видання, несе редакційна рада.