Сучасне бачення вірянина УПЦ МП теперішнього священства Московського патріархату

Пон, 07/31/2017 - 11:03

ПРИКРИЙ ЧАС, КОЛИ СВЯЩЕНСТВО СТАЛО ПРОФЕСІЄЮ ТА РЕМЕСЛОМ, 
або Роздуми про причини, чому так сталося

 

"У головному - єдність, у другорядному - свобода, у всьому - любов"
(Блаженний Августин)

Зараз наша Церква переживає не найкращі часи, адже при всій своїй зовнішній пишності - вона внутрішньо розкладається. В Церкві немає єдності людей, не живе вона як одна велика сім’я. Зараз існує велика прірва між священиками і мирянами, між мирянами і владиками, дияконами і священиками.  Кожний  cвій “осередок суспільства” живе своїм особистим життям, який майже нічим не об’єднується окрім властивого нам “духовного егоїзму”. Ми не єдині, а це найбільша ціль наших ворогів - роздробити церкву та суспільство, бо роздріблений колектив найлегше перемогти. 

"Єдність, яка від Бога, перестала бути єдністю до Бога й у Богові, Котрий Один здійснює її як справжню єдність і справжнє життя. Чим і слугує Божественна Євхаристія для поєднання людей з Богом у Христі Духом Святим" (Протопресвітер Олександр Шмеман).

Однак, в тому і полягає суть, що “князь цього світу” відірвав цю єдність людини від Бога  і людина стала поклонятися “ в Дусі і в істині” не Владиці цього світу, а самій собі, людині, як основному ідолопоклоннику. Людина може єднатися в гріху з іншими людьми, а може і в добрі із “ закваскою гріха” . Чисте єднання може бути лише в чистоті сердечній, якій передує довга боротьба зі своїми гріхами і пристрастями   (Матфія 5: 8).

З давніх часів, коли число віруючих християн поступово зростало, в Церкві з’являється священна ієрархія, яка існує і діє в трьох служіннях ― єпископа, священика й диякона.

Ось саме на священнослужителях  я б хотів би зупинитися і зосередити свої увагу. Водночас,  хочу сказати, що я не буду розділяти проблеми які існують в Церкві на свої і чужі, на проблеми душпастирів і мирян, а буду швидше дивитися як на НАШІ  проблеми, які потребують зцілення та спільних зусиль.

Cтоліттями стан духовенства звеличувався і підносився. Миряни поступово перетворювали священнослужителів на якісь  “ особливих істот ” , які мають  “ надприродні властивості ”  і надавали їх сутності містичний ввторитетний характер. Священики поступово ставали “ Західними папами ” , де недоторканість в своїх діях надавало їм  незаперечного авторитету. Цей певний   “ духовний сан ”  і поважність служителів Церкви, присвоювали радше самі ж прихожани, вбачаючи в них беззастережних духовних лідерів  і незаперечних авторитетів, у позиції яких у жодному разі не можна сумніватися - а тим більше, критично аналізувати.

У що трансформувалось і в що перетворилось сучасне священноначаліє в лиці священика - я і хочу висвітлити це явище та ці тенденції.

Реформа потрібна - реформа зі знищенням  гріха в Церкві і в кожному із нас знаходячись в Церкві – це аксіома, не підлягає сумніву. Наведу нижче декілька основних проблем, які існують в Церкві з моєї точки зору - вони стосуються усіх нас.

ПРОБЛЕМА СПІЛКУВАННЯ ПОЗА ХРАМОМ.

В наш час рідко який пастор живе паствою. Така собі ось парадигма, рідко коли можна спостерігати, коли батюшка запрошує людей до свого храму, приходить до своїх людей в гості, проводить бесіди на життєві і духовні теми. Відсутність спілкування  і діалогу між священиками і мирянами - це вкрай болюча та, очевидно, головна проблемою сьогодення. Без спілкування священники й паства, люди взагалі втрачають інформаційні мости між собою, замикаються у собі - а це вигідно передусім ворогу роду людського!

ПРОБЛЕМА ПОЛІТИЧНОЇ РЕЛІГІЇ.

Сучасна Українська Церква пронизана ідеологією щодо “Русского миру”, який приносить в суспільство розділення, смуту і переводить із площини духовної, як боротьби “проти піднебесних духів злоби” (Єфесянам 6:12)  в площину боротьби із зовнішніми вигаданими ворогами. Ця ідеологія, (а не Церковне вчення), ідеологія, яка заразила майже все наше священство, висуває головним пріоритетом  не Божий Мир і Боже Царство, а “Русский мир / Русское Царство".

На думку архімандрита та сучасного богослова Кирила (Говоруна): “Політична релігія – це квазі-релігія, яка примушує суспільство до певної політичної програми. Такими релігіями були фашизм, нацизм, комунізм. Комунізм, незважаючи на свій атеїзм, функціонував як релігія. Піонери були її “дияконами”, комуністи – “священниками”, члени Політбюро – “Священним синодом”, Генеральний секретар партії – такий собі “патріарх”. І потім це вклоніння «мощам» Леніна, і багато інших речей, які були запроваджені, щоб навернути до комунізму тих, хто вчора ходив до церкви.”

Така квазі-релігія виникла у 90-і роки - і до цього часу працює в Росії і на теренах  України.

ПРОБЛЕМА ПОКЛИКАНОСТІ

Я особисто вірю в те, що для того, щоб бути священиком потрібно мати покликання від Бога. Інколи корисно для себе розібратися і усвідомити, що рухає і штовхає на цей вибір,- особисті амбіції і пристрасті, хвороблива жага до влади, прагнення себе відокремити  від інших людей, втеча від цього світу і “падіння в релігію”, жага до “надприродної пошани”, бажання стати духовним вчителем і вчити людей “як жити”...
 І це все в повчальному дусі! Чи все таки було б розсудливіше й поміркованіше просити Бога щодо Його Волі на цей тяжкий хрест, щоб не скалічити душу собі і іншим? Якщо в стародавні церковні часи, багато вірян відмовлялися ставати єпископами і священнослужителями через відчуття своєї негідності і важкий хрест, яких на них очікував - то зараз “священне престолонаслідування” стало набувати навіть сімейного характеру, і це вже нікого не дивує, це стало тенденцією.

“Ніхто не може сам себе зробити священиком, заслужити це своїми талантами, знаннями, якостями, тощо. Це покликання завжди приходить із неба – за Божим присудом і велінням”, – пише протопресвітер Олександр Шмеман.

 

ПРОБЛЕМА ЖАДОБИ ВЛАДИ...

Пасторі, отримавши від єпископів владу бути священиками, часто жадають її, і зрештою, - зловживають нею в своїх корисливих цілях. Часто можна спостерігати розділення і відокремлення,  як на себе і паству, як на “гідних” і “негідних” і цьому протиставленні себе над іншими і розривається зв’язок духовної дружби. А гординя завжди живе протиставленням і шукає поживи в людській слабкості і немочі.

Як писав в своїх щоденниках протопресвітер Олександр Шмеман: "Трагедія богословської освіти "в тому, що молоді,"шукають священства", свідомо чи підсвідомо саме цього відділення, влади, піднесення над мирянами і жадають, і шукають, і цю спрагу в них підсилює, її буквально породжує вся система богословської освіти, apriori властивий їй клерикалізм. Як в цій системі можуть вони зрозуміти, не розумом тільки, а всім єством, що від влади, будь-якої влади треба втікати, що вона завжди спокуса, завжди - від диявола. Це від неї звільнив нас Христос словами: "Дадеся Ми всякая власть" (Мф.28: 18) і явищем влади - світлом влади як влади любові, влади жертовного самоприношення ... Що дав Він Церкві не "владу", а Духа Святого: "Прийміть Духа Святого ..." (Ін.20: 22). У Христі влада повернулася до Бога, була зцілена від "владарювання" ( "а серед вас нехай не буде так" (Мф.20: 26).

 Одним із яскравих прикладів, щодо “зловживання саном і владою” в час секуляризму  і “духовного падіння” слугує нам відкритий лист митрополита Антонія Сурожського (Блума) до Іларіона (Алфєєва) в день архієрейської хіротонії його в єпископа в 2002 році: “У найперший день твого приїзду ти сказав, глибоко збентеживши мене: "Коли на мене поклали руки при хіротонії, я відчув, що я тепер архієрей, і що у мене є влада". Це мене жахнуло, позаяк я все життя вірив, що ми покликані служити, а не панувати. Звичайно, миряни відчувають цю зверхність і звеличування над ними, тому не слухають священство і противляться йому, бо відчувають не дух любові, а жагу влади і прагнення владарювати над ними, чого не дозволяє собі навіть Господь, без згоди на те людини. Навіть Верховний Владика Всесвіту з найбільшою владою поважає свободу вибору свого творіння.

Як говорив преподобний Паїсій Святогорець: “Більшість йде на священика із доброї волі. Але потім починає свою справу диявол, і бачиш, як у батюшки з'являється любов до слави, пристрасне бажання отримати більш високий сан, і він забуває про все. Деякі доходять навіть до того, що використовують людей, знайомства, посередників, аби їх призначили настоятелем храму, обрали в архієреї, поставили на якусь церковну посаду .. Починають заради Христа, закінчують задля золотого хреста ... Золоті хрести, золоті митри, діамантові панагії ... Все, що завгодно, - окрім того, що дійсно необхідно”.

 

"ПРОБЛЕМА ПРОФЕСІЇ".

Це особливо притаманно для молодим людям, які жили в родині  священика, і своє майбутнє хочуть пов’язати  із служінням в Церкві. В цьому нічого поганого не можна нема, якби лише - не слугувало би основним мотивом молодої людини, не поклик душі, не любов до Христа і людей, а бажання кар’єри і майбутнього фінансового забезпечення. Це питання пріорітетів - духовних, чи матеріальних. Як правило, поступивши в семінарію “по знайомству’ і отримавши благословення від єпархіального єпископа, ці люди не хочуть навчатися в семінарії. Адже не бачать змісту це робити, коли на них вже чекає “гарний пригрітий прихід”.

В свій час Єфрем Сирин говорив про таких людей так: “А я, улюблені, приходжу в жах, бачачи, на що наважуються деякі безумці, котрі бажають безсоромно і необачно шукати священства і приймають його, не будучи покликані Христової благодаттю, не знаючи того, що вогонь і смерть збирають собі вони, бідні”.

 

"БУТИ ТАКИМ, ЯК УСІ".

Це найбільше вражає "священицьке самолюбство” – бути таким як і всі, так би мовити. Священнослужитель така ж сама людина, як і всі, який також має свої гріхи і слабкості. Скільки раз нам з амвону говорять промови про благочестиве життя, яким ми повинні жити, про заповіді Божі, важливість довіри до Господі тощо.
Як реально красить проповідь священика, який промовляє про свої немочі і гріхи, котрі він скоїв в буденному житті, про слабкості, які його спіткали протягом тижня. Такі ієреї, як скарби серед пустелі, дуже рідкі в наш час... Це ще можна назвати "духовною самокритикою".

Уся краса священика - у його святості, в гріху, який він в собі помічає та відчуває свою мізерність і недостойність перед людьми і перед Богом звершувати те, що покликано від Бога.

 

СВІЙ ДІМ - СВОЯ ФОРТЕЦЯ?

Часто на приході душпастир отримавши владу бути намісником храму від єпархіального єпископа або сам побудувавши храм - Дім молитви, стає володарем  Храму Господнього присвоюючи собі  те, що належить Господу. Відчувається в такій Церкві, що не Христос керує Церквою, а - представитель духовенства. Особливо обдаровані священики мають можливість і спокусу замінити себе на Христа - їм часто бракує сміливості та мужності відійти в сторону, щоб люди  “не захоплювалися ними”.

Звідси можна зустріти докори різного роду зі сторони ієреїв як воно  “ повинно бути ” , і Божа ласка часто перетворюється на Божий гнів праведника...

А яким же повинен бути священик?

Для того, щоб, побачивши, встояти і бути істинним священиком, потрібно бути готовим повторювати слова апостольські у відповідь на слова Христа: "Один з вас зрадить Мене". - - писав  в свій час православний богослов і філософ Сергій Фудель.

Не так боляче отримати ляпаса від чужих, а від своїх рідних - це до того ж найболючіше.

 "Священикові насамперед і найбільше, - пише отець Іоанн Кронштадський, - потрібно стяжати благодать Божу... любов Євангельську: вона потрібна йому кожну хвилину, кожну мить ... Але особливо потрібна йому любов при здійсненні Божественної Літургії, яка вся є таїнство нескінченної Божественної любові до роду людського. В цьому Таїнстві, Таїнстві Євхаристії або Причастя Тіла і Крові Христових, Божественна Любов з'явилася у всій своїй безміру: бо Господь Ісус Христос всього Себе виснажив для нашого спасіння, Сам Себе давши в їжу і пиття ... Під час Служби Божої священик весь повинен бути охоплений любов'ю до Бога і ближніх, викупленцями Христовою кров'ю».

Сергій ЧЕКУН, вірянин УПЦ МП.  
Записав Олесь ПОЛІЩУК.

P. S.  Приводи до роздумів для священства.

Мало кому віриться, що в цьому беззаконні і тотальній несправедливості присутній Господь! Всі ми говоримо, що потрібно смирятися і слухатись "священноначаліє", а сказати слово - це вже гріх, немов би смертний гріх.
Нічого святого в нас самих немає, любові немає, чого ж тоді ми можемо вимагати від когось ? Невже це лише риторичне питання? Нас використовують в своїх цілях, просять, не віддаючи, забираючи останнє. Невже це не справедливо до нас самих...  невже ми так само не ставимось до Бога, як ближні у особі архієрея до нас?
Немає правди, немає справедливості в світі - є лише Милість Божа,  яка ще нас поки терпить...Так, зараз існує прірва між священиками і мирянами, між мирянами і владиками, вона дуже велика, тому що для більшості це - професія, ремесло, а не поклик душі. 

Згадаймо, як гірко плакав Святитель Войно-Ясенецький Лука, коли залишив свою паству і зрештою почув слова в храмі: "Паси овець моїх!''.
В нашій Церкві лишаться, певне, найбільш стійкі. Таке стерпіти не кожному - бути ''заручником системи'', і при цьому зберігати людяність. Коротше, "Одне Ми Тіло" - хоч Воно тліє і розкладається, має давно вже неприємний смак, немов тіло новозавітнього Лазаря. Хоч для багатьох він вже був мертвий, лише для Бога чомусь живий. Плаче, напевне, і Він, і наш Господь... Не для того Господь побудував Церкву - щоб ми своїми гріхами ще більше наносили рани  для Нього і один одному.

Можна й навести поширені, відомі відносно багатьом важкі факти - або явного гріха, або зневіри, або байдужості і формалізму в середовищі духовенства... Адже все це відбувається не в якісь далекі часи, а в наш час, коли керівництво нашої Церкви так сміливо говорить про її ніби-то "духовне благополуччя"!

Олесь ПОЛІЩУК.

Додати новий коментар

Filtered HTML

  • Адреси сторінок і електронної пошти автоматично перетворюються у посилання.
  • Дозволені теґи HTML: <a> <em> <strong> <cite> <blockquote> <code> <ul> <ol> <li> <dl> <dt> <dd>
  • Рядки і абзаци переносяться автоматично.

Plain text

  • Не дозволено жодних HTML теґів.
  • Адреси сторінок і електронної пошти автоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки і абзаци переносяться автоматично.
CAPTCHA
This question is for testing whether or not you are a human visitor and to prevent automated spam submissions.
12 + 6 =
Solve this simple math problem and enter the result. E.g. for 1+3, enter 4.
 

bigmir)net TOP 100
GOLOSNO 2014. Всі права захищені діючим законодавством України. Будь-яке порушення прав переслідується у судовому порядку. Будь-яке відтворення інформації з сайту тільки з письмового дозволу редакції. Відповідальність за достовірність всіх матеріалів, розміщених на сайті, крім матеріалів, які містять посилання на інші інформаційні агентства або інтернет-видання, несе редакційна рада.