Міністр із «неекологічними» статками перешкоджає розвитку українського виробництва

Срд, 12/14/2016 - 09:40

Рівненський льонокомбінат – найбільше вітчизняне текстильне підприємство, яке динамічно розвивається, щороку подвоює обсяги виробництва, є найактивнішим українським рітейлером (ТМ «Goldi») та «зазіхає» вже й на європейські ринки. І це попри вкрай складну, нестабільну економічну ситуацію в державі. На базі повністю знищеного у 90-х колишнього гіганта легкої промисловості УРСР нині розцвів потужний виробничий комплекс із найсучаснішими технологіями у галузі легкої промисловості.

Власник Льонокомбінату  – підприємець із понад 20-річним стажем Олег Червонюк придбав руїни комплексу з аукціону у 2008-му, і відтоді промисловий гігант повернувся до життя.  Відновлення розпочалося з будівництва сучасної котельні, необхідної передусім для виробничих потреб. Сучасної – на той час. Адже вже після 7-ми років роботи замість газової на підприємстві встановили  нову, твердопаливну австрійську котельню, яка працює на відходах деревообробки. Також поступово наповнювалися обладнанням виробничі цехи. У питанні вибору технологій власник Льонокомбінату Олег Червонюк не допускає жодних компромісів – це виробничі лінії лише останнього покоління, адже в результаті це висока продуктивність, якість, енергоощадність, а отже - конкурентність  готової продукції на ринку.

Нині Рівненський льонокомбінат випускає 11 тонн трикотажного полотна на добу, а також за день шиє від 2-х до 5–ти тисяч одиниць готового одягу. У промисловому комплексі – цехи для виготовлення і фарбування трикотажного полотна, фурнітури, крою та пошиття виробів. Окрім згаданої вже котельні -  також транспортний підрозділ, власна пожежна служба. А ще - дивом вцілілі під час «розпилювання» комбінату в 90-х роках свердловини для видобутку води. Їх облаштували ще у 60-х роках минулого століття для забезпечення потреб промислового гіганта. Були в Льонокомбінату і власні очисні споруди, однак вони давно втрачені. Зараз на підприємстві планують спорудження нових. А тим часом водонапірні свердловини, на які встановили нове обладнання, працюють і служать виробничим потребам комбінату. 

Втім, нині текстильники мають із цим проблему: підприємство не може надалі розвиватися тими темпами, що й донині, адже змушене збільшити видобуток води. А для цього потрібна відповідна ліцензія. Держгеонадра надають її на підставі кількох документів, зокрема, довідки ДФС про відсутність податкової заборгованості і погоджень обласної ради та Мінекології.

Зі сплатою податків у підприємства все виявилося гаразд. Погодження Рівненської обласної ради, хоч і зі скандалом та політичними спекуляціями, проте, промисловці отримали.

А ось у Міністерстві екології, вочевидь, вирішили, що подальше зростання вітчизняного текстильного виробництва їм не надто потрібне. І тому погодження на отримання ліцензії не дають. На Льонокомбінаті не здивовані – за роки роботи тут звикли до бездіяльності, самодурства і нахабства чиновників. Колектив давно напрацював власні успішні методи боротьби із ледарями і корупціонерами. Лише всупереч, а не завдяки величезному апарату чиновників, котрі так чи інакше трапляються на шляху українського виробничника, рівненські текстильники продовжують досягати успіхів.

Тож і нині тут готуються до чергового страйку під стінами держустанови.

Тим часом, як еколог Остап Семерак ще не надто досвідчений – до своєї нинішньої посади він 20 років займався виключно політичною діяльністю. Останні 9 років був народним депутатом, потрапивши до парламенту від Блоку Юлії Тимошенко.

З огляду на кар’єрні сходинки нинішнього міністра екології, про специфіку що екологічних, що виробничих процесів йому відомо небагато. Перелік посад Остапа Семерака із 1997 року не розкриває у ньому фахівця будь-якого із секторів реальної економіки чи екологічного напрямку: президент Фонду сприяння розвитку політичної і правової культури, керівник секретаріату фракції у Верховній Раді та заступник голови КМДА з питань внутрішньої політики.

Втім, попри не надто високі державні і політичні посади та 20 років поспіль на державній службі, нинішній міністр виявився мультимільйонером. У його декларації – три престижних автівки, загальною вартістю понад 1 500 000 гривень, квартира в елітній новобудові на Печерську в Києві площею 355 метрів квадратних і задекларованою ціною 4 897 400 гривень (хоча реальна її вартість за даними ріелторів – 8 600 000 гривень) та ще одна квартира у столиці площею 52 м кв.

На фото: елітний будинок на Печерську в Києві, де розташована квартира Семераків

А крім того – величезні суми готівки – 337 000 гривень та 160 500 доларів США (за нинішнім курсом це більше 4 000 000 гривень).

Тобто, загальна вартість усього лише задекларованого майна, нажитого міністром спільно з дружиною – близько 15 мільйонів гривень. Зауважимо, в декларації не вказані жодні інші цінності, предмети розкоші тощо, хоча, судячи зі світлин, і чиновник, і його дружина люблять дороге вбрання та аксесуари. Один із піджаків міністра Семерака знавці моди оцінили у 80 тисяч гривень (!)

Звісно, є у родини чиновника і бізнес – як ведеться, записаний на його дружину. Хоча в біографії чиновника вказано, що дружина Остапа Семерака – лікар, а не бізнес-вумен.

Проте, і з урахуванням бізнесу дружини, і зарплатні самого міністра, з їхніми доходами ніяк не збігається цифра у 15 000 000 гривень. Адже за попередній рік Орися Семерак заробила 394 650 гривень, а її чоловік-посадовець – 78 966 гривень. Тобто, разом – 473 616 гривень. Приблизно такий самий дохід сім’я Семераків мала і в 2014 році. Щоправда, тоді в Остапа Михайловича зарплатня була трохи вища. Тобто, нині за рік доходи сім’ї Семераків становлять щонайбільше 500 тисяч гривень.  Тепер можна взяти до рук калькулятор і нехитрою арифметичною дією з’ясувати: щоб придбати усе те майно, котре лише офіційно вказане в декларації міністра екології, йому та дружині довелося б заробляти по 500 000 гривень на рік упродовж 30 років (!). Це якщо не купувати ні їжі, ні одягу, не утримувати дітей  (а їх у подружжя двоє, і навчаються Семераки-молодші в дорогому платному ліцеї  Києва).

На фото: саме такий автомобіль (і це лише один із трьох) може дозволити собі міністр, який усе життя працював на держслужбі

Але ж пан міністр розпочав свою трудову кар’єру лише у 1996-му – 20 років тому. Причому, з не надто високооплачуваних посад. Крім того, одна з двох компаній його дружини зареєстрована лише у 2000-му році, друга – взагалі у 2006-му. І займаються вони не видобутком нафти чи бурштину, а рекламними послугами і здаванням в оренду квартир.

Враховуючи, що усе своє життя Остап Семерак займався виключно політичною діяльністю на державних посадах, можна зробити висновок, що насправді вкрай прибутковим бізнесом займається саме він, а не його дружина. І зветься цей вид «бізнесу» в Україні – влада. Це коли на менших посадах беруть менші хабарі та «відкати», щоб купити більшу посаду, на якій можна брати вже більші хабарі. Зі зростанням посад зростають і «заробітки» чиновника.

У те, що такий «фахівець» справді всерйоз перейматиметься важливими державними питаннями, до числа яких належить і розвиток вітчизняної легкої промисловості, віриться складно.

Як далі розвиватимуться події у протистоянні чиновника з величезними статками сумнівного походження і людей, котрі щодня сумлінно працюють на себе і на державу, - ми розповімо згодом.

 

Додати новий коментар

CAPTCHA
This question is for testing whether or not you are a human visitor and to prevent automated spam submissions.
14 + 0 =
Solve this simple math problem and enter the result. E.g. for 1+3, enter 4.
 

bigmir)net TOP 100
GOLOSNO 2014. Всі права захищені діючим законодавством України. Будь-яке порушення прав переслідується у судовому порядку. Будь-яке відтворення інформації з сайту тільки з письмового дозволу редакції. Відповідальність за достовірність всіх матеріалів, розміщених на сайті, крім матеріалів, які містять посилання на інші інформаційні агентства або інтернет-видання, несе редакційна рада.